Медіація як панацея, що здатна взаємовигідно вирішувати конфлікти. Перспективи розвитку посередництва в світі.

Медіація як панацея, що здатна взаємовигідно вирішувати конфлікти. Перспективи розвитку посередництва в світі.

За останні роки процедура медіації (посередництво) набрала чималої популярності у світі та все частіше використовується в Україні, як важливий інструмент для досудового вирішення конфлікту. Застосування посередництва має попит серед учасників переговорних процесів у різних сферах суспільства, у сфері бізнесу, усередині компаній, у трудових та сімейних відносинах. Та це й не дивно, адже медіація має ряд переваг, особливо якщо порівнювати її з вирішенням спору у судовому порядку. На мою думку, однією з головних переваг є нетривалий час медіації, що особливо важливо в умовах сьогодення, коли кожна секунда на вагу золота і ніхто не хоче витрачати зайвий час. Окрім цього, медіація передбачає персоніфікований підхід для розв’язання проблеми, не обтяжує учасників процесуальними формальностями, та є максимально конфіденційною процедурою з миротворчим характером. Не слід забувати й про репутаційні ризики, які можуть виникнути за публічного судового процесу. Тож найліпший варіант для вирішення конфліктних ситуацій – хоча б спробувати спочатку медіацію.

То що таке медіація? Якщо ж простіше, то медіація — це досудова процедура примирення, в основі якої лежать переговори конфліктуючих сторін за участю посередника (далі за текстом – медіатор). Мета процедури – дійти взаємовигідної угоди сторін. Медіатор же вгамовує емоційну складову та керує переговорами так, щоб сторони розмовляли конструктивно, без образ, погроз, докорів та самостійно напрацювали найліпший результат розв’язання конфлікту.

З огляду на те, що медіація має попит та викликає довіру у громадян, все більше країн усвідомлюють її важливість й намагаються впровадити у своє законодавство й Україна не є тому виключенням.

Слід почати з того, що 07.08.2019 року в Сінгапурі була підписана Конвенція ООН «Про міжнародні угоди за результатами медіації», більш відома як «Сінгапурська Конвенція» (далі за текстом – Конвенція)[1]. Станом на початок лютого, Україна є однією з 55 країн, що підписали Конвенцію[2]. Серед інших підписантів – США, Австралія, Китай, Саудівська Аравія, Південна Корея, Індія та Туреччина. Важливість Конвенції полягає у тому, що вона стала першою багатосторонньою угодою, яка полегшить визнання і забезпечення дотримання угод за результатами медіації. Відповідно до ст. 1 Конвенції, вона застосовується до міжнародної угоди, внаслідок медіації й укладена у письмовій формі сторонами для вирішення комерційного спору. Конвенція не застосовується до угод, укладених для вирішення спорів або спорів, пов’язаних із сімейним, спадковим чи трудовим правом.

На сьогодні Україна ще не ратифікувала відповідну Конвенцію, проте, робота щодо становлення медіації в країні триває. Підтвердження тому є прийнятий Закон України «Про медіацію»[3] (далі за текстом – Закон), який набув чинності 15.12.2021 року. Закон визначає права й обов’язки сторін медіації та формулює головні поняття посередництва. Так, відповідно до пункту четвертого частини першої статті 1 Закону, медіація – позасудова добровільна, конфіденційна, структурована процедура, під час якої сторони за допомогою медіатора (медіаторів) намагаються запобігти виникненню або врегулювати конфлікт чи спір шляхом переговорів. Медіація може запроваджуватися для запобігання виникненню конфліктів чи спорів у майбутньому або врегулювання будь-яких конфліктів, у тому числі цивільних, сімейних, трудових, господарських, адміністративних, а також у справах про адміністративні правопорушення та у кримінальних провадженнях заради примирення потерпілого з підозрюваним чи обвинуваченим. Медіація може бути проведена до звернення до суду. В Україні медіація проводиться за взаємною згодою сторін медіації з урахуванням принципів добровільності, конфіденційності, нейтральності, незалежності та неупередженості медіатора, самовизначення та рівності прав сторін медіації. Медіатором, відповідно до статті 9 Закону, може бути фізична особа, яка пройшла базову підготовку медіатора в Україні або за кордоном. Медіація проводиться медіатором з дотриманням вимог закону, договору про проведення медіації, правил проведення медіації та норм професійної етики медіатора. У разі, коли сторони напрацювали взаємовигідний варіант вирішення конфлікту підписується угода. Відповідний документ передбачає чіткий план виходу з конфліктної ситуації з вказаними часовими рамками та розподілом відповідальності між учасниками конфлікту.

А як працює медіація в країнах Європейського Союзу (далі за текстом – ЄС)? Слід почати з того, що одним з найважливіших документів ЄС, який визначає та закріплює базові принципи та стандарти медіації, є Директива 2008/52/ЄС Європейського Парламенту та Ради щодо деяких аспектів медіації в цивільних та комерційних справах від 21 травня 2008 року[4] (далі за текстом – Директива про медіацію). Першими державами – членами ЄС, які повідомили про впровадження Директиви про медіацію, були Франція, Португалія, Італія та Естонія. Попри те, що Директивою про медіацію передбачено застосування медіації до міжнародних спорів, більшість країн – членів ЄС, запровадивши відповідні механізми медіації в національне законодавство, застосували положення Директиви й до внутрішніх процесів медіації. Попри існування у європейських країнах різних моделей медіації та підходів до її використання, завжди залишалося важливим дотримання основних загальноприйнятних принципів медіації: добровільності участі в процедурі, рівноправності сторін, неупередженості медіатора, конфіденційності та доступності процедури (бачимо аналогічні принципи, що містяться в Законі України «Про медіацію»).

Не менш важливим документом є – Європейський кодекс етики медіаторів, затверджений у червні 2004 року[5]. Цей кодекс крім вищезазначених принципів, виділяє принцип компетентності медіатора та справедливості процесу медіації.

Як я зазначала, принцип добровільності медіації в Україні є ключовим, натомість в деяких країнах ЄС існує модель обов’язкової медіації. Тобто, застосування медіації є обов’язковою передумовою для звернення до суду. Окремі країни навіть створили заохочуючу систему щодо вирішення конфліктів у позасудовий спосіб та передбачили санкції за відмову від участі у медіації. Однією з таких країн є Італія, де законодавство передбачає обов’язкову досудову медіацію в цивільних, земельних, комерційних, сімейних спорах[6], а також існують податкові стимули та примусові заходи для сприяння більш активній участі сторін конфлікту в процесі медіації.

Ще один приклад це Словенія, де у 2009 році було ухвалено Закон про альтернативне вирішення спорів, згідно з яким суд пропонує медіацію у всіх випадках, для яких, на думку судді, це є необхідним та доречним[7] (до речі, в Італії також є подібний формат – медіація за наказом судді). За відмову від участі в медіації на сторони можуть бути накладені санкції, якщо надійде відповідне клопотання від іншої сторони та якщо суд визнає відмову від медіації необґрунтованою.

Оскільки схеми медіації, пов’язаної із судами, у цивільних та комерційних спорах, є недорогими, а сімейна медіація взагалі безплатна, сторони спорів досить активно беруть участь у медіаціях, які пропонує суд.

Така ж практика прослідковується й в Федеративній Республіці Німеччині, де  попередня медіація є обов’язковою для певних категорій справ. Зокрема, при поданні позовної заяви до суду в ній необхідно зазначити, чи передували цьому попередня медіація або інше позасудове врегулювання конфлікту, або ж указати причини, через які такі процедури є неприйнятними [8].

В країнах ЄС також прослідковується позитивна динаміка щодо застосування медіації в кримінальних справах. Зокрема про це йдеться в Рекомендаціях N R (99) 19 Комітету міністрів Ради Європи для держав – членів Ради, які зацікавлені в організації медіації у кримінальних справах[9]. Комітет міністрів, відповідно до положень статті 15.b Статуту Ради Європи[10], відмічаючи використання медіації у кримінальних справах як гнучке, всеохоплююче, спрямоване на вирішення проблем доповнення, або як альтернативу традиційному судовому розгляду. Особливу увагу в ЄС приділяють питанням правопорушення підлітків та з великим темпом розвиває ці питання у темі медіації. В Австрії, Німеччині, Франції програми медіації передбачені у кримінальному законодавстві, де прокурор має право спрямовувати кримінальні справи в організації по посередництву між потерпілим та злочинцем та результат зустрічі може стати припинення розслідування та звільнення від кримінальної відповідальності[11].

А як працює медіація в інших країнах світу? Нині у США більшість суперечок у сфері економіки, політики та бізнесу не проходять без участі медіаторів. У Сполучених Штатах Америки медіацію проводять приватні та державні служби медіації, там існує Національний інститут вирішення диспутів, який займається розробкою нових методів медіації[12]. А ось у Великій Британії суди ефективно стимулюють сторони до медіації, покладаючи судові витрати на той бік, який відмовився від медіації, незалежно від того, на її користь прийнято рішення чи ні. До того ж в окремих категоріях справ, наприклад, сімейні суперечки за участю дітей, зустріч із медіатором призначається самим судом та є обов’язковою.

В Україні ж медіація є відносно новим напрямком, спільнота професійних медіаторів спільно з представниками влади проводить величезна робота у цій сфері, напрацьовуючи нові законопроєкти, які розглядають предмети регулювання, поняття, сфери діяльності посередництва, терміни, вимоги, відповідальності тощо.

Тож на даному етапі буде не коректно порівнювати досвід медіації в Україні та ЄС, адже посередництво в країнах Європи почало застосовуватися раніше і на сьогодні має міцну законодавчу базу та користується попит в багатьох сферах життя. З кожним роком медіація вдосконалюється, а отже свого максимуму вона ще не досягла, процес становлення продовжується.

Підсумки. Я переконана, що мирне врегулювання конфлікту – це найшвидший та найдешевший шлях до досягнення результату. Для того, щоб розвивалася економіка, підприємництво та соціум, необхідно навчитися домовлятися. На прикладі країн ЄС ми бачимо, як медіація може дієво функціонувати та задовольняти потреби громадян та бізнесу, і Україна має якнайкраще перейняти цей досвід. Розвиток і популяризація медіації в Європі та Україні позитивно впливатиме на інвестиційний клімат у регіоні, дозволить розвантажити судову систему та дасть змогу громадянам скористатись усіма перевагами посередництва. І головне, в медіації немає програвших, обидві сторони залишаються завжди у виграші!

1. United Nations Convention on International Settlement Agreements Resulting from Mediation (Електронний ресурс) //сайт uncitral.un.org. – Режим доступу https://uncitral.un.org/sites/uncitral.un.org/files/media-documents/EN/Texts/UNCITRAL/Arbitration/mediation_convention_v1900316_eng.pdf
2. Status: United Nations Convention on International Settlement Agreements Resulting from Mediation (Електронний ресурс) //сайт uncitral.un.org.. – Режим доступу https://uncitral.un.org/en/texts/mediation/conventions/international_settlement_agreements/status
3. Закон України «Про медіацію» – № 1875-IX (Електронний ресурс) //сайт Верховної Ради України. – Режим доступу https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1875-20#Text  
4. ДИРЕКТИВА 2008/52/ЄC ЄВРОПЕЙСЬКОГО ПАРЛАМЕНТУ ТА РАДИ від 21 травня 2008 р. Про деякі аспекти медіації у цивільних та господарських правовідносинах (Електронний ресурс) //сайт ukrmediation.com.ua. – Режим доступу https://ukrmediation.com.ua/images/DOCS/Model-documents/mediation-directive-ukr.pdf  
5. EUROPEAN CODE OF CONDUCT FOR MEDIATORS (Електронний ресурс) //сайт https://www.kearns.co.uk/ – Режим доступу https://www.kearns.co.uk/wp-content/uploads/2017/06/European-code-of-conduct-for-mediators.pdf
6. Борис Олексій. Медіація: міжнародний досвід та українські реалії. (Електронний ресурс) //сайт  Юридична Газета online.  – Режим доступу https://yur-gazeta.com/golovna/mediaciya-mizhnarodniy-dosvid-ta-ukrayinski-realiyi-.html    
7. Комплексний аналіз поточного контексту, бар’єрів та можливостей для розвитку медіації з рекомендаціями щодо розвитку та впровадження медіації в Україні (Електронний ресурс) //сайт newjustice.org.ua. – Режим доступу https://newjustice.org.ua/wp-content/uploads/2019/11/New-Justice_Comprehensive_Analyses_on_-Mediation_-for_Ukraine_Ales_Zalar_UKR.pdf
8. Gesetz zur Förderung der Mediation und anderer Verfahren der außergerichtlichen Konfliktbeilegung*)Bundesgesetzblatt Jahrgang 2012 Teil I Nr. 35, ausgegeben zu Bonn am 25. Juli 2012 (Електронний ресурс) //сайт https://www.bundesanzeiger-verlag.de/. – Режим доступу https://www.bgbl.de/xaver/bgbl/start.xav?startbk=Bundesanzeiger_BGBl&start=//*%255B@attr_id=%2527bgbl112s1577.pdf%2527%255D#__bgbl__%2F%2F*%5B%40attr_id%3D%27bgbl112s1577.pdf%27%5D__1675858796531
9. Рекомендація N R (99) 19 Комітету міністрів Ради Європи державам – членам Ради, які зацікавлені в організації медіації у кримінальних справах (Електронний ресурс) //сайт Верховної Ради України – Режим доступу https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/994_828#Text  
10. Статут Ради Європи (Електронний ресурс) //сайт Верховної Ради України – Режим доступу https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/994_001#Text
11. Советы Европы // Логан Марсель // (Електронний ресурс) //сайт pandia.ru. – Режим доступу https://pandia.ru/text/77/433/15589.php#1
12. Історія міжнародного розвитку та сучасний стан інституту медіації в Україні (Електронний ресурс) //сайт http://pravoisuspilstvo.org.ua/ – Режим доступу http://pravoisuspilstvo.org.ua/archive/2018/5_2018/part_2/42.pdf