ПЕРСПЕКТИВИ ПРОБАЦІЇ В УКРАЇНІ

ПРОБАЦІЯ В УКРАЇНІ

Інститут пробації для України є відносно новим, особливо якщо порівнювати його з відповідними інститутами країн Європейського Союзу, США та Великобританії. До речі, у Ве­ликобританії інститут пробації з’явився у 1887 році, у зв’язку з прийняттям Закону «Про випро­бування вперше засуджених». Створити власну систему про­бації нашій країні рекомендував ЄС у листопаді 2006 року.

В Україні Закон «Про проба­цію» (далі – Закон ) було прийнято 05.02.2015. Це свідчить про те, що ми тільки робимо свої перші кроки до гармонізації та наближення ві­тчизняної юстиції до міжнародних стандартів, до впровадження нової системи заходів кримінально-пра­вового спрямування, яка понад сто років успішно працює у світі.

Отже, відповідно до п. 6, ч. 1, ст. 2 Закону, зазначено, що пробація – це система наглядових та соціаль­но-виховних заходів. Відповідна система може бути застосована до засудженого за рішенням суду.

Пробація – це виконання певних видів кримінальних покарань, не пов’язаних з позбавленням волі. Говорячи простіше, це звільнення від відбування покарання з засто­суванням випробування та пере­міщенням засудженого на певний термін під індивідуальний нагляд посадових осіб органу пробації.

Вкрай важливо налаштувати ефективну комунікацію державних органів та представників громад­ськості стосовно реалізації заходів пенітенціарної пробації та комплексно підійти до розробки проба­ційних програм, про які йдеться в постанові КМУ від 18 січня 2017 року № 24.

Ще однією складовою для успіш­ного становлення інституту пробації є органи прокуратури, які здійсню­ють нагляд і контроль за діяльніс­тю органу пробації, адже їх роль є визначальною у забезпеченні прав громадян під час даного процесу. ­

Відповідно до ч.1 ст. 7 Закону, «під час вирішення питання про застосування до особи пробації суд бере до уваги окрім характеру вчиненого кримінального право­порушення ще й соціально-психо­логічну характеристику особи об­винуваченого або засудженого, яку готує персонал органу пробації». Саме тому, вважаю, що персонал органу пробації має бути більше зосередженим на педагогічній, со­ціальній та психологічній роботі з суб’єктом пробації, та не дублювати в жодному разі функції поліції та працівників в’язниць.

У більшості країн, де запровадже­но відповідний інститут, суб’єкти пробації відвідують спеціальні цен­три, де приймають участь у певних заходах, передбачених положенням про пробацію та проводять зустрічі з наглядовими офіцерами.

З 2018 року в Україні також був утворений центр пробації. Цікавий факт, що відповідно до Закону, ок­рім персоналу органу пробації, ма­ють право допомагати і волонтери. Відповідно до п.1, ч.1, ст.2 Закону волонтер пробації – фізична особа, яка досягла вісімнадцятирічного віку, уповноважена органом про­бації та волонтерською організаці­єю на виконання окремих завдань, пов’язаних із пробацією, на добро­вільній та безоплатній основі.

Щодо часових рамок, то в більшо­сті країни ЄС мінімальний період пробації становить пів року, а мак­симальний – три роки.

Підбиваючи підсумки хочу за­значити, що для нашої держави пробація – інститут абсолютно новий, тільки долає перші етапи свого становлення. Прийнятий у 2015 році Закон заклав фунда­мент для пробації, яка надалі має всі шанси стати важливою складо­вою системи кримінальної юстиції в Україні. Дуже важливо продов­жити активний розвиток й удо­сконалення механізмів пробації, враховуючи як свій, так і міжнарод­ний досвід у цьому питанні. Якщо під час пробації правопорушник зміг виправитись, розібравшись в першопричинах скоєного, при цьому знаходячись не за ґратами, а на волі, то це тільки підтверджує ефективність та гуманність такого механізму.